Стратегія виховної роботи ліцею

Одним з головних завдань ліцею є виховання особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і здобуття освіти упродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності, дбайливого ставлення до родини, своєї країни, довкілля, спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству. Головна мета виховання – це різнобічний та максимальний розвиток особистості, формування загальнолюдських, національних, духовних цінностей у підростаючого покоління. Кодекс таких цінностей, насамперед, уключає:

 – загальнолюдські цінності (честь, гідність, доброта, справедливість, милосердя, здоров’я, любов тощо);

 – національні цінності (любов до Батьківщини, почуття національної гідності, пошана до національних символів, обрядів, свят тощо);

 – громадянські цінності; – цінності сімейного життя.

 Особистісно-зорієнтований підхід до дитини у виховному процесі ліцею є основою технології виховання.

Вона об’єднує п’ять основних ідей:

1. Новий погляд на особистість як суб’єкт виховання, ідею особистісної спрямованості виховного процесу. Ця ідея реалізується через такі позиції:

– особистість виникає у ранньому дитинстві, а дитина у ліцеї – повноцінна особистість;

 – особистість є суб’єктом, а не об’єктом у виховному процесі;

 – особистість – мета виховної системи, а не засіб досягнення будь-яких зовнішніх цілей;

 – кожна дитина талановита; – пріоритетними рисами особистості є високі етичні цінності (доброта, любов, совість, працелюбність, гідність).

2. Ідея гуманізації і демократизації педагогічних стосунків

. Гуманне ставлення до дітей включає:

 – педагогічну любов до дітей, зацікавленість у їхній долі;

 – оптимістичну віру в дитину;

 – майстерність спілкування, співпрацю;

 – відсутність прямого примушення;

– терпимість до дитячих недоліків;

– пріоритет позитивного стимулювання;

– підтримку дитини.

Демократизація стосунків стверджує:

 – право на помилку;

 – право дитини на вільний вибір;

 – право дитини на власну точку зору;

 – стиль стосунків: не заперечувати, а спрямовувати, не примушувати, а переконувати, не обмежувати, а надавати свободу вибору.

3. Виховання без примушення, яке характеризує:

 – виховання, засноване на довірі;

– заміна примушення – бажанням, яке породжує успіх;

 – ставка на самостійність дітей.

4. Нове трактування індивідуального підходу:

– пошук кращих рис особистості в дитині;

– врахування особливостей особистості у виховному процесі;

 – конструювання індивідуальних програм розвитку, корекція розвитку;

 – прогнозування розвитку особистості;

– використання психолого-педагогічної діагностики особистості (інтереси, здібності, риси характеру; особливості мислення).

5. Формування позитивної “Я-концепції” як системи усвідомлених і неусвідомлених уявлень особистості про саму себе, на основі яких вона координує свою поведінку, як основи внутрішнього стимулюючого механізму у шкільні роки, що дає можливість:

– бачити в кожному учневі дитину, унікальну особистість, поважати її, розуміти, вірити в неї;

– створити особистості обстановку успіху, підтримки, доброзичливості, щоб шкільна життєва діяльність приносила дитині радість;

 – викорінити примусовість, акценти на недоліках дитини; зрозуміти причини дитячого незнання і неправильної поведінки і виправляти їх, щоб не нанести шкоди гідності дитини.